То була давня мрія для мене: займатися психологією. Ще у підлітковому віці я заощадила гроші і придбала словник психологічних термінів, щоб дещо з'ясувати про цей інтригуючий напрям науки. Проте отримати спеціальність психолога та розпочати професійну діяльність вдалося лише після тридцяти років. Долаючи шлях до професії психолога, багато років я була фахівцем медичної галузі, де отримала досвід витривалості і уважності, справжнє випробування на рішучість і в подальшому брати на себе відповідальність за те, щоб допомагати людям. Саме цей досвід дав мені глибоке розуміння, як дорого можуть коштувати помилки і легковажність при роботі з людьми. Як і багато інших українців, я також стикнулася з неодноразовою необхідністю залишати місце, до якого звикла, і рушати у невідомість більш безпечну, але таку, що потребує адаптуватися і починати все з нуля. Ці випробування додали досвіду про малозначущість матеріальних речей і велике значення міцних сімейних і дружніх стосунків. Бути психологом для мене — це інструмент мого подальшого розвитку і можливість втілювати набутий досвід. Але вважаю, що до використання психологічних знань треба ставитися обережно і не дозволяти собі пересичуватися ними, бо це, як у коханні, може викликати втрату інтересу. Тому в своєму житті вмію і дуже раджу всім, хто має пристрасть до психології, торкатися цієї царини обережно, частіше заземлюватися у простих справах. Найбільш привабливим для мене у цій діяльності зараз є прагнення досягти результату. Важко переоцінити амбітність цілі щодо зміни фокусу життя людини зі страждань на нормальне функціонування. Це схоже на розчищення перепон у течії, коли спочатку малі струмочки пришвидчуються, збігаються разом, а потім утворюють повноцінну ріку життя. І то є велика втіха бути причетною до цих змін.